Я зробив, роблю і буду продовжувати робити різні помилки у житті. Це не зміниться ніколи, і тут є два варіанти, або прийняти це і жити далі як є, або спробувати щось змінити. Одна з типових і мабуть найчастіших помилок людей у житті це відкладання на потім. Відкладання яких справ, активностей, планів, подій, і врешті решт відкладання свого життя. До кращих часів, бо більш слушного моменту, до, до, до ще чогось завгодно. Я не живу своє життя, я його постійно відкладаю.

А тепер приклад помилки.

За вчора і трохи сьогодні прочитав книжку “Танці з кістками”. Я не читав художню літературу, мабуть, років 10–20. Книжка сподобалась, прям топчик. Історія цікава, написано гарно. Почав читати на минулому тижні, прочитав трохи початку і відклав до вихідних, а вчора був час і залип у книжку десь на пів дня. На сьогодні лишилося трохи сторінок — дочитав зранку.

І ви спитаєте, у чому ж помилка?

Справа у тому, що купив я цю книжку ще 28 грудня 2023 р. Спеціально поліз на сайт і подивився. 2,5 року вона просто лежала. Лежала б і далі, не знаю, чому вирішив її прочитати. І ця книжка, вона не одна. У мене є книжки, які досі лежать непрочитаними.
А завтра може і не настати, тим більше, якщо живеш в Україні.

Моє життя — приклад того, як жити не треба. Я зробив купу помилок. Щось з цього можна вважати дрібними помилками, щось взагалі не помилками, а щось можна вважати ПОМИЛКАМИ та спитати мене, що я думав і навіщо це зробив. Небагато речей, рішень та подій у своєму житті я б назвав добрими, правильними або гарними діями чи рішеннями.

От і зараз у мене зріє думка купити будинок у селі поряд з містом, не далі ніж 20-30 хвилин їзди від міста. Сіл таких не багато у окрузі і ціни будинків там не набагато нижчі ніж у місті. Звісно на нормальний будинок чи квартиру у місті у мене грошей немає і скоріш за все ніколи не буде, у дива я не вірю. І єдиний більш-менш реальний варіант це купили задешево, не дуже придатний до життя будинок у селі. Бонусом до нього буде ще великий шмат земли, 10-20 соток, або навість більше. Спершу його можна використовувати як дачу і жити там літом, продовжуючи знімати квартиру у місті. Такий запасний варіант про всяк випадок. І кинути його якщо що не жалко буде і на чорний день буде якийсь кут.

З іншого боку, зазвичай все буде набагато гірше, ніж я собі уявляю. Такі будинки зазвичай закинуті по кілька років, і без помітних вкладень жити там буде неможливо. Невідомо, які сусіди — лишити у такому будинку щось цінне доволі ризиковано: за зиму це можуть вкрасти.

Також невідомо, які підводні камені має кожне село. Можливо, там немає води нормальної якості, може, там не можна зробити свердловину на воду, може, світло відключають постійно, може, там неадекватне керівництво або ще щось.

Звісно можна поїздити по селам, поспілкуватися з людьми, щось собі подумати, але на 100% що придбання буде вдале, чи хочаб на 80%, я не вірю. Весь мій минулий досвід каже що це буде валіза без ручки. Якщо щось піде не так, продати це буде важко, бо шмат землі без будинку, або з будинком у якому неможливо жити не користується попитом.

Можливо, все-таки краще щось придумати та купити хоч якусь квартиру у місті, а потім вже і будинок у селі як дачу. Це був би мабуть ідеальний варіант, але на нього у мене немає грошей.

У сина в садочку у групі є два Дані, то обом до імені приліпили ще прізвище, мабуть, так зручніше вихователям: вони одразу зможуть зрозуміти, про кого саме мова. І всі діти кажуть: Даня К і Даня М.

І от я вчора забираю свого і називаю його просто Даня, і дівчинка поряд здивувалася, питає, а що ви його просто Даня називаєте? Що і вдома теж?

Ага, кажу.

Син (4 роки), вчить зараз букви. На клаві ноута знайшов російську и, і питає а що це за буква м’який знак та і?

Давно помітив, що мені стало складно концентруватися. Якщо це стосується роботи тут проблеми немає, є задача, треба її вирішити окей. А от якщо щось, що не є обов’язковим, або воно цікаво мені, але не так, щоб дуже, тоді з концентрацією настає срака. Постійно тягне відволіктись, щось перевірити, або зробити щось що наче більше важливе. Мабуть треба з цим щось робити, а може вже й не треба.

Помітив як на вулиці хмарно, то шанси на поганий настрій набагато вищі, та на усілякий песимизм. Вже пару днів хмарно і щось настрій на нулі. Нічого такого не відбувається, але очикування чогось поганого, чогось складного, якихось проблем не покидає вже кілька днів. Війна наче йде фоном, але таким фоном який зовсім не фон, а наче й передній план.

Почитав сьогоднішні новини, наче нічого такого і не відбувається, на росії блокують телеграм на додачу до всього вже заблокованого, виють зетвоєнкорости і так далі.

Все це було вже, але чомусь саме сьогодні з’яіилося відчуття наближення до якоїсь розв’язки. Причому це може бути щось особисте що стосується тільки мене або щось більш глобальне. Не думаю що це відчуття якось стосується війни, бо на мою думку нажаль вона триватиме весь цей рік.

Записую свої відчуття, для історії, можливо потім це матиме якийсь сенс, як мінімум буде зрозуміло як відчувається сьогодні.

У всіх сенсах настали темні дні. Так зараз відчуваю. Вночі щось літало, прокидався двічі, другий раз вже о сьомій чи щось так і толком вже не зміг заснути. То сьогодні цілий день тупив. Це прям дуже відчувається коли не виспався, розумові здібності суттево знижаються, складно концентруватися і простіше за все робити автоматичні дії.

Не знаю скільки цей період продлиться, до кінця січня? Більше? Хто зна. Все потроху погіршується, почали вимикати світло і графікі жорсткуваті, але в принципі поки терпимо, і може бути гірше. А може й буде гірше, не знаю. Здоров’я теж щось не дуже, ніяк не відновиться плече.

Поки так.

Головна ціль на цей рік – вижити, та пережити його без суттєвих втрат.

У грудні відпрацював не дуже багато, на кілька днів узяв відпустку, загалом вийшло майже 2 тижні. Які я успішно просрав. На ці дні були деякі плани, реалізовано ну у кращому випадку відсотків на 30.

1. розібрати фото-архів, є деякий прогресс, розібрав, але треба ще, видалити дублі, видалити зайві фотки та відео, деякі розкласти по правильних датах.
2. Мій проект – не зроблено нічого. Ну відсотків 5% від запланованого.
3.  Дещо підігнати по роботі – щось наче вийшло.
4. Пошукати предків – 0%

На роботі пауза, то взяв відпустку, днів назбиралося багато, витрачати їх ні на що. Поки йде війна не маю бажання ні кудись їхати ні якось відпочивати, ця відпустка йде на перебування у коматозі та деградації як я це називаю. Ну і трохи часу якщо вийде піде на щось корисне, на мій хоббі проект, та можливо трохи на англійську. Англійська це мій біль, я хочу її вивчити але не можу. Чи то недостатньо хочу, чи то я тупий і неспроможний до мов, чи ще по якійсь причині воно не йде.

Ще маю якість проблеми з концентрацією, складно на чомусь фокусуватися певний час. Коли це стосується роботи або якоїсь цікавої задачі то проблеми з концентрацією немає. А от коли треба зробити щось не дуже обов’язкове, то сісти і зробити це за раз чи два це проблема. Постійно знаходяться більш цікаві заняття, більш пріоритетні, більш важливі. Навіть щось подумскролити важливіше ніж те що треба зробити.

Це одна з причин повільного просування мого хоббі проекту. Все просте вже зробив, далі задачі постають все більш об’ємні про часу та складні. На них треба виділяти 2-3 або навіть більше годин, концентруватися, продумувати логіку і це робити за один раз без відволікань, це мені не дуже вдається. 6 кнопок, з не дуже складною логікою робив вчора цілий день. Реально там ну години 4-5 треба, тобто утричі менше ніж я витратив.

Працюю над відновленням вміння концентруватися та відкидати те що не треба, що не суттєве прямо зараз, ігнорувати негайну потребу перевірити повідомлення, погортати твіттер, або перевірити що нового написали новинні канали у месенджерах.

Ще одна проблема відкладання практично всього. Будь яка ідея або справа що приходить мені у голову і яку можна зробити одразу, відкладається. Деяка логіка у цьому є, багато ідей треба обдумати і вони після обдумування стають непотрібні. Але ж справи треба робити. Вирішив перебрати речі та виставити зайве на олх, вирішив ще тиждень тому і досі нічого не зробив. Вони поклали кілька років полежать ще. Викинути жаль, продавати лінь, грошей там копійки будуть, просто хочеться щоб речі використовувалися, потрапили туди де потрібні, а не лежали мертвим вантажем.

За тиждень, якщо не відкладу це, то напишу звіт що вдалося зробити на наступному тижні. Але очікування у мене від себе мінімальні, 99% що  провтикаю ще один тиждень як завжди.

Дуже сильно втомився. Якось енергії немає ні на що. Життя йде на автоматі, якість обов’язкові речі роблю, на щось більше просто немає сили. Можливо через поганий сон, не знаю.

Щось з цим робити теж немає сил. Хотів сьогодні лягли раніше і ось, час ночі вже. Причому у голові є бажання щось зробити, тобто це наче не депресія, а у тіла сил немає.

Аналізи здавав, вітаміни п’ю, але цього очевидно замало.

Многие а может и все родители уверены что их ребенок особенный, мы не исключение. Но я стараюсь в этом вопросе быть объективным и сравниваю его с другими детьми. Точно можно сказать что мой сын выделяется повышенной по сравнению с другими детьми контактностью и общительностью, он очень коммуникативный.  Он очень быстро знакомится и начинает играть с другими детьми, практически всегда первым спрашивает как зовут и предлагает игры или что рассказывает. Еще у него три бабушки. Родные далеко и видит он их не часто, он сдружился с бабулей из соседнего подъезда, она ходит на работу, а он в это же время ездит в сад. Она кормит его конфетами, он её называет “моя бабушка”.

Еще он знает практически всех детей на площадках рядом и их родителей, я не знаю почти никого. Когда гуляем он часто с кем то здоровается в том числе с мамами своих друзей.

Схоже у житті наступає срака. Незрозуміло, чи то стане погано з роботою, чи щось ще трапиться, десь мабуть до нового року. Якщо ні, то далі має бути якщо не добре то хоча без півроку нормально.

Подивимося.

Відводив молодшого у садок, йшов назад та чомусь прийшла думка та відчуття про те що ця осінь буде особливою. Вона якраз почалася пожовкло листя та сьогодні пішов перший дощ. А практично весь вересень можна рахувати у кліматичне літо.

Подивимось.

Є відчуття що війна завершиться у найближчі півроку. Але-але. Навряд чи це станеться бо відчуття це щось таке неосяжне, ніяке, не маюче під собою ніяких підстав. Я навряд чи маю інтуіцію чи щось таке. Тому не дуже своїм відчуттям довіряю. І вам не раджу.

Якщо так станеться – буде приємна несподіванка, а якщо не станеться – то не буде розчарування. Або буде. Подивимось.

Вчора старший зробив день, сьогодні додав молодший, ніс його у садочок і побачив підозрілі пухирці. Варіантів не багато, у них в дитсадку вже є захворілі діти. Вітрянка. Тижні зо два буде тепер вдома..

Думав його вакцинувати, але то вакцини не було, то часу, то ще чогось.

Старший зламав руку, не дуже вдало, тиждень або два проведе у лікарні. Потім ще вдома буде. Дуже розстроївся. Може обійдеться без операції було б добре.

Чекати було довго тому з лікарні дружина з молодшим поїхала на таксі, молодший ще ніколи не їздив ні на чому крім моєї машини. Тому у таксі стресував і не розумів куди його везуть і чому не я за кермом і чому машина чужа.

Вдома питав дружину коли я приїду, ну хочь заснув без мене.

За останні пару років старший вже третій раз у лікарні, досить вже.

Треба буде щось робити з коліном, походив туди-сюди по лікарні, по браслету 4000 кроків і приїхали, розболілося і почав сильно шкутильгати.

11 років тому ми виїхали з Донецька. Ми прокинулись десь о 4й ранку від того що десь неподалік падав пакет градів. Зібрали речі  які влізли у мій туристичній рюкзак на 80т літрів та сіли на майже останню електричку до Маріуполя. Не пам’ятаю точно, чи на наступний день чи трохи пізніше рейки були підірвані і електрички більше не ходили.

Так 2 тижні тягнуться вже 11 років.