Давно помітив, що мені стало складно концентруватися. Якщо це стосується роботи тут проблеми немає, є задача, треба її вирішити окей. А от якщо щось, що не є обов’язковим, або воно цікаво мені, але не так, щоб дуже, тоді з концентрацією настає срака. Постійно тягне відволіктись, щось перевірити, або зробити щось що наче більше важливе. Мабуть треба з цим щось робити, а може вже й не треба.
Головна ціль на цей рік – вижити, та пережити його без суттєвих втрат.
У грудні відпрацював не дуже багато, на кілька днів узяв відпустку, загалом вийшло майже 2 тижні. Які я успішно просрав. На ці дні були деякі плани, реалізовано ну у кращому випадку відсотків на 30.
Є відчуття що війна завершиться у найближчі півроку. Але-але. Навряд чи це станеться бо відчуття це щось таке неосяжне, ніяке, не маюче під собою ніяких підстав. Я навряд чи маю інтуіцію чи щось таке. Тому не дуже своїм відчуттям довіряю. І вам не раджу.
Якщо так станеться – буде приємна несподіванка, а якщо не станеться – то не буде розчарування. Або буде. Подивимось.
Старший зламав руку, не дуже вдало, тиждень або два проведе у лікарні. Потім ще вдома буде. Дуже розстроївся. Може обійдеться без операції було б добре.
Чекати було довго тому з лікарні дружина з молодшим поїхала на таксі, молодший ще ніколи не їздив ні на чому крім моєї машини. Тому у таксі стресував і не розумів куди його везуть і чому не я за кермом і чому машина чужа.
Вдома питав дружину коли я приїду, ну хочь заснув без мене.
За останні пару років старший вже третій раз у лікарні, досить вже.
Треба буде щось робити з коліном, походив туди-сюди по лікарні, по браслету 4000 кроків і приїхали, розболілося і почав сильно шкутильгати.
Я народився. Технічно цього не мало статися, народжувався я проблемно і чомусь вижив.
Мабуть в цей день я розпакував свій запас везіння.