Є відчуття що війна завершиться у найближчі півроку. Але-але. Навряд чи це станеться бо відчуття це щось таке неосяжне, ніяке, не маюче під собою ніяких підстав. Я навряд чи маю інтуіцію чи щось таке. Тому не дуже своїм відчуттям довіряю. І вам не раджу.

Якщо так станеться – буде приємна несподіванка, а якщо не станеться – то не буде розчарування. Або буде. Подивимось.

Старший зламав руку, не дуже вдало, тиждень або два проведе у лікарні. Потім ще вдома буде. Дуже розстроївся. Може обійдеться без операції було б добре.

Чекати було довго тому з лікарні дружина з молодшим поїхала на таксі, молодший ще ніколи не їздив ні на чому крім моєї машини. Тому у таксі стресував і не розумів куди його везуть і чому не я за кермом і чому машина чужа.

Вдома питав дружину коли я приїду, ну хочь заснув без мене.

За останні пару років старший вже третій раз у лікарні, досить вже.

Треба буде щось робити з коліном, походив туди-сюди по лікарні, по браслету 4000 кроків і приїхали, розболілося і почав сильно шкутильгати.

Я народився. Технічно цього не мало статися, народжувався я проблемно і чомусь вижив.

Мабуть в цей день я розпакував свій запас везіння.